Відхилення-відстаней між отворами залежить від характеру з’єднання між валом (наприклад, болт, шпилька, гвинт, штифт) і отвором. У розрахунках зазвичай використовується метод максимуму-мінімуму в ланцюжку розмірів. Під час розрахунку відхилення відстані між отворами-загалом приймаються такі припущення: відхилення в положенні отвору залежить від величини зазору підгонки та способу з’єднання, а не від самої номінальної відстані між отворами; і розміри отвору та вала відомі-зокрема, відомий мінімальний зазор. Функція зазору полягає в тому, щоб дозволити валу вільно проходити через отвір для складання; по суті, зазор компенсує помилки в відстані між отворами, що виникають під час виготовлення двох з'єднаних частин. Слід розрізняти два типи з’єднувальних конструкцій: болти (проходять через отвори зазору)-див. малюнок нижче; і гвинти (шпильки, шпильки, заклепки тощо)-див. малюнок нижче. Мінімальний зазор $S_M$ визначається як: $S_M=d_0 - d$, де:
$d_0$ - мінімальний граничний розмір отвору; $d$ — максимальний граничний розмір валу. Якщо є кілька отворів (більше трьох), розташованих по прямій лінії, значення відхилення змінюється залежно від використовуваного методу визначення розмірів; формули розрахунку наведено в таблиці 2-5-1. Розміри за допомогою ланцюгового методу зазвичай не рекомендуються, якщо кількість отворів ($n$) перевищує три, оскільки значення відхилення зменшується зі збільшенням кількості отворів-. Це означає, що чим більша кількість отворів, тим меншим є допустиме відхилення відстаней і тим складнішим стає процес обробки. І навпаки, якщо використовується ступінчастий метод визначення розмірів, відхилення-відстаней між отворами залишається незалежним від кількості отворів. Для щілинних отворів (отворів типу «риб’яче око»), отворів з потайною головкою та подібних з’єднувальних отворів відхилення між отворами $\\Delta L'$ слід обчислювати за допомогою формул у таблиці нижче.
